ЛЮБИ́МЧИК, а, ч., розм. Той, хто користується чиєю-небудь любов’ю, кому надають перевагу на шкоду іншим. — Так оце син! Оце любимчик? Краще б ти малим був згинув! (Мирний, IV, 1955, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 562.