ЛЮБА́, и́, ж., діал. Любов. І з такою-то любою він дивиться на свої новенькі жовтенькі рукавички (Вовчок. І, 1955, 331); [Русалка:] Вода ж не держить сліду від рана до обіду, так, як твоя люба або моя журба! (Л. Укр., III, 1952, 189); — Такої великої люби видом не видали! (Черемш., Тв., 1960, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 561.