ЛЬОХ, у, ч. 1. Спеціально обладнана яма із східцями для зберігання продуктів (переважно овочів і фруктів). Ключниця.. винесла з льоху два кошики яблук і всіх частувала (Коцюб., II, 1955, 82); В сінях з льоху Антон вигрібав рештки картоплі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7); У більшості районів льох обладнують на ділянці самостійно, рідше — під будинком (Жилий буд. колгоспника, 1956, 16); * У порівн. Тихо та важко стало в хаті, як в льоху… (Мирний, І, 1949, 292); Ніч була темна, як льох (Гончар, Новели, 1954, 71); // Таке приміщення, що використовується для переховування або ув’язнення кого-небудь. Аж кишить Невольника у Сіракузах В льохах і тюрмах (Шевч., II, 1963, 285); — Розказують, що покійний пан дітей не любив. Люди ховалися з дітьми по льохах та по погребах (Мирний, IV, 1955, 25); У льох знов пхнули [Давида] — аж упав і посунувся головою вниз по сходах (Головко, II, 1957, 166); // Приміщення в землі, обладнане для зберігання вина або боєприпасів, пороху тощо. В замку Єремії готовили бенкет.. З княжеських льохів викочували бочки з рейнським і барила з усякими напитками (Стор., І, 1957, 370); — Думають [польські улани] тільки про мед у своїх льохах (Довж., І, 1958, 259); Б’ють німецькі самоходи. Мовби працюють самі, ..автоматично заряджаючись з невичерпних льохів (Гончар, III, 1959, 365); // іст. Підземні сховища чого-небудь. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають (Шевч., І, 1963, 306); Надіялися [Довбущуки], перешукуючи щоночі підземний льох, відкрити Довбушеві скарби (Фр., VIII, 1952, 293); — Розшукали [гайдамаки] льохи із скарбами, забрали скарби, усій бідноті роздали (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 15).

2. заст. Напівпідвальне приміщення, в якому торгували спиртними напоями та пили їх. Льохи, шинки з шинкарками, З винами, медами Закупили запорожці Та й тнуть коряками (Шевч., II, 1963, 53); В заплутаних кривих завулках, як неписьменних карлючках, ховалися в льохах таємні притулки для пияк (Сміл., Зустрічі, 1936, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 587.

Льох, ху, м.

1) Погребъ, подвалъ. Стор. МПр. 72. Льох був серед двору. Грин. II. 155. Двір гарний з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Котл. Н. П. 356. Піди до льоху, до корови, та швидче! Шевч. 132.

2) Яма, пещера; подземелье. Як з ним побігла на охоту, та грім загнав їх в темний льох. Котл. Ен. І. 25. Ярема з Лейбою прокрались аж у будинок, в самий льох; Оксану вихопив чуть живу Ярема з льоху. Шевч. 189.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 385.

льох —

1) спеціально обладнана яма зі східцями та похилою верх­ньою надбудовою з дверима, при­значена для зберігання продуктів (перев. овочів і фруктів). Двір з руб­леною хатою, коморою, льохом і садком (І. Котляревський);

2) таке приміщення, що використовуєть­ся для переховування або ув’яз­нення кого-небудь, для зберігання зброї чи боєприпасів або як схови­ще чогось. Аж кишить Невольника у Сиракузах в льохах і тюрмах (Т. Шевченко); З княжеських льохів виконували бочки з рейнським і ба­рила з усякими напитками (О. Стороженко); Льохи твої [Богдане] розкопують Та тебе ж і лають (Т. Шевченко);

3) напівпідвальне приміщення, в якому торгували спиртними напоями та розпивали їх.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 344.