ЛЬОДОВИ́К, а́, ч. Скупчення великих мас льоду, що утворюється на земній поверхні і має властивість сповзати з верхніх рівнів на нижчі; глетчер. Під впливом тиску лід починає сповзати по схилах і утворює глетчер, або льодовик (Курс заг. геол., 1947, 138); Лежать у полі вперті валуни На Молодечнині, в озернім краї; Супутник мій незаперечно знає, Що кинуті льодовиком вони (Рильський, III, 1961, 284); Верховини гір стояли кругом, схожі на фантастичні льодовики (Гончар, III, 1959, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 584.