ЛУ́ЩИТИ, щу, щиш, недок., перех.
1. Обчищати від шкаралупи, лузги і т. ін.; лузати (у 2 знач.). Я йому незабаром за поміч стала: .. й мак ріжу, і квасольку лущу (Барв., Опов.., 1902, 354); Почав [Івась] їй і підсобляти, то горох лущить, то хату замете (Григ., Вибр., 1959, 123); На фермах ріка Рось стриже вівці, ріже коренеплоди, лущить кукурудзу (Рад. Укр., 1.І 1951, 3).
◊ Мов (що) горі́хи (горі́шки) лу́щити — дуже легко, без напруження. — Таке воно в мене цікаве до всього.. А задачі рішає, мов горішки лущить (Стельмах, І, 1962, 378).
2. перен., фам. Сильно бити. Стала Кобила — ні з міста [місця], Бо вона дуже була норовиста. Я її пужалном лущу (Щог., Поезії, 1958, 124); Як замахне [чоловік] ціпом, як почне лущити по мішку! (Фр., IV, 1950, 56); // рідко. Вбивати. Пан Цибульський любив пополювать, було.. качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить (Стор., І, 1957, 154).
3. з кого, фам., рідко. Те саме, що лупи́ти 3. — Їм [панам] що?.. Вони собі повбирались в управу, лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Мирний, І, 1949, 393).
4. с. г. Розпушувати верхній шар грунту після збирання врожаю. Щоб запобігти утворенню брил під час оранки, стерню треба лущити слідом за збиранням хлібів (Колг. Укр., 8, 1959, 16); Між ними [копами] снували трактори, лущили стерню (Десняк, Десну.., 1949, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 561.