ЛУЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок. Те саме, що лу́скати 1. Вогка кістриця більше лущала, ніж горіла (Мирний, III, 1954, 134).

◊ Голова́ лущи́ть — те саме, що Лу́скає голова́ (див. лу́скати). В писарші аж голова лущала з догадів (Н.-Лев., IV, 1956, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 560.

Луща́ти, щу, щи́ш, гл. = Лусчати. Коли діжа лущить, — скоро весілля буде. Грин. І. 255. Той луг тріщить, лущить. Рудч. Ск. І. 145. Лущать, як оріхи під ногами.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 384.