ЛУЦИ́ПЕР, ЛЮЦИ́ПЕР, а, ч. Те саме, що біс¹. [Романюк:] Не можу ж я тебе при всіх назвати київською відьмою з Лисої гори, чортом в спідниці, дочкою диявола, свахою самого люципера… (Корн., II, 1955, 269); На дітей своїх не глянув Луципер проклятий! (Шевч., І, 1951., 366); Хто перед лицем людства — наважиться боронити вас, люциперів фашистського пекла? (Смолич, Після війни, 1947, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 559.

луци́пер = люци́пер —

1) (з вели­кої літери) ангел, що повстав про­ти Бога, був скинений з неба і став Сатаною;

2) біс; уживаються та­кож як лайливі. На дітей своїх не глянув Люципер проклятий! (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 343.