ЛУПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., фам. Підсил. до лу́пнути². З усієї сили лупонув [управитель] виваженою рукою у вухо [Романа] (Стельмах, І, 1962, 464).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 557.