ЛУКА́ВИЙ, а, е.
1. Здатний на різні хитрощі або жарти. Хитрить лукавая Ютурна, Яким би побитом їй Турна Спасти од смертного ножа (Котл., І, 1952, 286); Це був уже не той лукавий, дещо полохливий подоляк, який при наближенні месершмітів впивався зубами в землю і молив невідому силу: — Пронеси! (Гончар, III, 1959, 201); // Власт. людині з такою вдачею. Очі наші стрічаються знову і знову, я в них читаю лукаву цікавість (Коцюб., II, 1955, 270); В народному характері.. особливо ваблять такі риси, як повна віддача душевних сил загальній справі, життєлюбство, веселий і лукавий гумор (Про багатство л-ри, 1959, 232); // Сповнений добродушних хитрощів; грайливий (про очі, погляд і т. ін.). Підморгнув [Чугайстир] до Івана лукавим оком і обізвався: — Може б, ти трошки пішов зо мною у танець? (Коцюб., II, 1955, 348); Побачили б ви тоді його променисті великі сірі очі з весело-лукавими чоловічками, його чарівну посмішку (Вишня, II, 1956, 406); Боженко навіть не глянув на карту і відвернувся, почуваючи, що всі лукаві погляди звернені на нього (Довж., І, 1958, 169); Тут [у віршах Рильського] .. дівоча лукава посмішка чарує (Мал., Думки.., 1959, 13).
2. Здатний на нещирість, брехню; єхидний. Лукавий чоловік в очі світить, а поза очі душу тягне (Укр.. присл.., 1955, 151); Росли брати, зростали, та не були друзями.. Щирий та щедрий Семен ніяк не міг погодитися з лукавим та заздрим на чуже добро Романком (Коцюб., І, 1955, 103); — Нащо ви отцю Христофору думки відкриваєте? Він людина лукава, кар’єрист (Довж., І, 1958, 423); // Який таїть у собі нещирість, брехню, єхидність. Червоні кролячі очі видавали лукаву душу, єхидні заміри (Мирний, III, 1954, 75); Там і папа, і пан, і барон, розливаючи фрази лукаві, капіталу розхитаний трон підпирають терором кривавим (Сос., І, 1957, 495); — Ох, у цього Жежері слова ласкаві, та думки лукаві (Речм., Весн. грози, 1961, 44).
3. Який має злі, ворожі наміри; підступний. Троянці в кріпості сидять. Забилися, мов миші в нору, Лукаву кішку як уздрять (Котл., І, 1952, 230); Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві (Шевч., II, 1963, 10); Підлий і лукавий ворог напав на нашу Батьківщину (Багмут, Опов., 1959, 29); // Який є результатом підступності. Мені господь пристанище, Заступником буде І воздасть їм [лукавим] за діла їх Кроваві, лукаві (Шевч., І, 1951, 345).
4. заст. Грішний, нечестивий. [Маруся:] Я знемогла від гріха, лукаві помисли збивають мене з прямої стежки (Мирний, V, 1955, 99); [Єпископ:] Лукавий рабе! Знаєш, які то видива тебе морочать? То навождення злого духа! (Л. Укр., II, 1951, 498); // Уживається як лайливе слово. О боже наш милосердний! О царю поганий, Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий! Що ти зробив з козаками? (Шевч., І, 1963, 248); Вивіз мене, лукавий син, неначе на сміх людям (Н.-Лев., II, 1956, 24); — Іди вже, іч, лукаве, — заметушилася Орися, підпихаючи телятко, яке раптом затялося і не хотіло переступати порога (Тют., Вир, 1964, 508); // у знач. ім. лука́вий, вого, ч. Біс, диявол. Ні богові свічка, ні лукавому дудка (Номис, 1864, № 6558); [Марта:] Од лукавого хрест маю, а од лихого чоловіка чумацька люшня лежить у возі (Вас., III, 1960, 109); — Я не знаю, що мелю, плутає лукавий (Сос., І, 1957, 369).
◊ Від лука́вого — про те, що суперечить певним канонам, нормам і т. ін. — Не люблю, як ти з книжок почнеш верзти всячину. То вже від лукавого, оті книги (Гр., II, 1963, 336); — Ну, що ж, коли продовжити ваш образ, то політика в нього, може, й від лукавого, але ж яка божа іскра сяє в багатьох його творах! (Стельмах, II, 1962, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 553.