ЛУЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.

1. Розкушувати, розгризати, видобуваючи зернятко насіння, горіхів і т. ін. Онися походжала по світлиці та лузала насіння (Н.-Лев., III, 1956, 64); Вони нервово продовжували розмову, час од часу лузаючи мигдалеві горішки (Досв., Гюлле, 1961, 74); Як гарно лузати смажені гарбузці довгими зимовими вечорами (Донч., Вибр., 1948, 236).

2. Те саме, що лу́щити 1. Лузати кукурудзу.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 553.

Луза́ти, за́ю, єш, гл. Лущить, шелушить. (Дівчата) дивляться та тушкують, лузаючи насіння та оріхи. Чуб. VII. 450. Ой вийду я за нові ворота, гуляю, гуляю, волоські горішки лузаю, лузаю. Лавр. 123.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 380.