ЛУДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., перех. Наносити олив’яне покриття на поверхню виробів з металу. В кузні.. козак із сергою у вусі щось лудив (Панч, Гомон. Україна, 1954, 250).

◊ Луди́ти о́чі кому, чиї — говорити неправду. Обдурювали [націоналісти] їх, залякували, лудили їхні очі (Вишня, І, 1956, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 552.

Луди́ти, джу, диш, гл. Привлекать, приманивать, заманивать. Вх. Зн. Вх. Уг. 250. До світлиці уступає молодець хороший, жвавий, вус маленький, око каре, волос красний кучерявий, а личенько таки лудить, хоч го трошки снядь присіла. Федьк. І. 127.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 380.