ЛУГ¹, у, ч.

1. Поросла травою і кущами лука, що використовується як пасовисько та сіножать. Унизу по лугах річка синя тяглась (Мирний, V, 1955, 367); Що може бути миліше, як по довгому дню косовиці повертати на заході сонця з веселого лугу додому! (Довж., І, 1958, 69).

2. заст. Низина, поросла лісом. Ой, хто в лузі — озовися, Ой, хто в полі — одкликнися! (Щог., Поезії, 1958, 62); Сяде [Перебендя] собі, заспіває: "Ой не шуми, луже!" (Шевч., І, 1951, 25).

ЛУГ², у, ч.

1. Гідроокис натрію, калію та інших металів. Поліетилен не руйнується не тільки від води, але навіть і від кислот та їдких лугів (Наука.., 7, 1958, 8).

2. розм. Водний настій попелу, який уживається для прання, миття тощо. На ніч змила [Маланка] Гафійці голову лугом (Коцюб., II, 1955, 24); Зайшла [Орися] в хату, щоб набрати лугу для прання (Тют., Вир, 1964, 380).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 552.

Луг, гу, м.

1) Лѣсъ на низменности, низменность, поросшая лѣсомъ. Шевч. 233. Через темні високі луги ясним соколом перелини. КС. 1882. XII. 496. Ой не шуми, луже, зелений байраче. Мет. 92. У зеленім темнім лузі червона калина. Мет. 97.

2) Щелокъ. У понеділок не можна лугу спускати. Грин. І. 17.

3) = Луговина. Вх. Зн. Ум. Луженько, лужечок, лужо́к. Дай же мені. Боже, з того луженька вийти, на береженьку стати. Рк. Макс. Ой у лісі, у лужечку терен процвітає. Чуб. V. 254.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 379.

луг (зменшено-пестливі — лу­жо́к, луже́чок) — низина, поросла лісом, а також травою і кущами лука, що використовується як па­совисько та сіножать; у народнопі­сенній творчості луг — батько, а калина в ньому — дівчина; з лугом, особливо темним, асоціюється сум, печаль; луг також асоціюється з молодими парубком, козаком: «Ой, не шуми, луже, зелений байраче, Не плач, не тужися, молодий козаче». У зеленім темнім лузі чер­вона калина (А. Метлинський); Ой, у лісі, у лужечку терен процвітає (П. Чубинський).

Луг див. [Вели́кий] Луг.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 342.