ЛОПУШИ́ННЯ, я, с., розм. Зарості лопуха; лопухи. — Мене знайшла Маша поблизу в лопушинні (Ю. Янов., II, 1954, 77); З гострих кінців листя дощинки скочувалися на лопушиння (Чорн., Визвол. земля, 1959, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 548.

Лопуши́ння, ня, с. соб. Кусты, листья лопуху. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 378.