ЛОПУ́Х, а́, ч.

1. Бур’ян родини складноцвітих із широкими листками і чіпким суцвіттям з колючками; реп’ях. Лопух розстилав своє широке зелене листя (Мирний, І, 1954, 255); У низинах, залитих водою, витикався лапатий лопух (Збан., Сеспель, 1961, 361); // тільки мн. Зарості цієї рослини. Стежка лагідно здіймалася вгору і пропадала місцями в густих лопухах (Коцюб., II, 1955, 394); Висадився [дід] десантом.. та за хлівом у лопухах і замаскувався (Вишня, І, 1956, 253); // Лист цієї рослини. Лопух зорвала і накрила, Неначе бриликом, свою, Свою головоньку смутную (Шевч., II, 1953, 307); * У порівн. — А ти чого вуха, мов лопухи на смітнику, розвісила? (Стельмах, І, 1962, 110).

2. перен., фам. Про некмітливу людину. — Лопухом я буду, а не комсомольцем, коли не вирву Раю з пазурів секти! (Автом., Щастя.., 1959, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 547.

Лопу́х, ха́, м. Раст. репейникъ, Arctium lappa. лови рибу, де лопух є. Ном. № 5897. Дметься, як жаба на лопуху. Ном. № 2500. Ум. Лопушо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 377.

лопу́х — бур’ян родини складно­цвітих із широким листками і чіп­ким суцвіттям із колючками; реп’ях; у переносному значенні — про некмітливу людину; збирали на Іва­на Купала і вішали в хаті — проти відьом; використовують у народ­ній медицині; у колядці співають: «Родися, лопух, жеби ти живіт опух. Родися, кукілиця, за п’єцом дітей копиця!»

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 341-342.