ЛОПОТЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Який лопотить, може лопотіти. На столі з’явилася лопотюча накрохмалена скатертина (Загреб., Спека, 1961, 76); Під лопотючим дахом намету або під скиртою сіна — о, там розмови ніколи не бувають казенними (Чаб., Тече вода.., 1961, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 547.

Лопотю́чий, а, е. Сильно шуршащій, сильно шелестящій. Купила собі ситцю на спідницю, та там такий цупкий та лопотючий. Полт.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 377.