ЛО́НО, а, с., книжн., поет.
1. Те саме, що гру́ди 1, 2. У тумані на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лона пригортає Та з туманом розмовляє (Шевч., І, 1951, 310); І, тулячи малу до лона, Наталя книжку їй чита (Рильський, Поеми, 1957, 176); Личко її [Галі] молоде па радісне, як яблучко, червоніло, .. лоно високе — видавалось з-під міцно облиплого плаття (Мирний, IV, 1955, 139); * У порівн. У чистій і ніжній, як лоно коханки, блакиті, в могутній хвилі життя.. почувалась така повна гармонія… (Коцюб., І, 1955, 305); * Образно. Коли б я знав, що розлучусь з тобою, О краю мій, о земленько свята, ..я попрощався б хоч з тобою, До лона рідного припав (Олесь, Вибр., 1958, 407); // Живіт, утроба як символ материнства. Будь лоно прокляте, що ворога зносило, [виносило]. Хай груди висохнуть, які проклятий ссав! (Рильський, Поеми, 1957, 242); * Образно. До тебе в лоно, Ленінграде, Річки історії течуть (Рильський, III, 1961, 225).
2. чого, перен. Про те, що є пристановищем, притулком для кого-, чого-небудь. В лоні могутнього Радянського Союзу український народ знайшов справжню свободу і незалежність (Літ. газ., 10.XII 1953, 1); Того дня весь час провів [Бублик] у лоні сім’ї, лагодячись до завтрашнього переїзду на дачу (Донч., VI, 1957, 524).
◊ Прийня́ти до ло́на (в ло́но) — зробити членом, частиною і т. ін. чого-небудь; приєднати, прилучити до чогось. Увійти́ до ло́на чого — стати членом, частиною і т. ін. чого-небудь. — Три місяці тому, замість унії, він увійшов до лона католицької церкви (Тулуб, Людолови, І, 1957, 103).
3. перен. Про надра землі, глибину вод. І ось земля, рідна земля, знову розкриває своє лоно, знову чекає праці, пісень, плугів, запліднення (Донч., III, 1956, 515); Сай шумує на дні, кличе в своє дике і тим прекрасне, бурхливе лоно (Ле, Міжгір’я, 1953, 67); Але землі родюче лоно Підніме соки [винограду] з глибини, І висять сивуваті грона На пружних лозах восени (Перв., II, 1958, 138); * Образно. Тепла земля Італії, змучена, як породілля, людям вручає радість, зрощену в лоні щедротному (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 8); // Про поверхню (води, землі тощо). А лоно вод, мов дзеркало ясне, Розкинулось в барвистій, пишній рамі (Стар., Вибр., 1959, 76); Ще в раннім дитинстві, співаче, На лоні донецьких степів Я чув: твоє серце гаряче Творило схвильований спів (Уп., Укр. поема, 1950, 11); На лоні трав пекучі плями .. Багряний місяць над полями пливе між хмарами: війна! (Сос., II, 1958, 170).
На ло́ні но́чі — вночі. Мир первозданний Одпочив на лоні ночі (Шевч., II, 1953, 277); На ло́ні приро́ди; На ло́но приро́ди — на відкритому повітрі, серед природи; на відкрите повітря, на природу. [Придорожній:] Між вербами натягнемо екран, а на горбику, серед лози, — глядач. Хто сидить, хто лежить, як кому зручніше на лоні нашої чудесної природи (Корн., II, 1955, 78); — Вийду у відставку, поїду в своє Сергіївське, в тишу сільську, на лоно природи (Кочура, Зол. грамота, 1960, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 544.