ЛОМИ́ТИСЯ, ломлю́ся, ло́мишся; мн. ло́мляться; недок.

1. Те саме, що лама́тися 1. Це був твердий лід… він уже не ломився… (Досв., Вибр., 1959, 184); До загального залу набилося стільки людей, що ломилися стіни (Чорн., Потік.., 1956, 265).

2. тільки 3 ос., від кого — чого і без додатка, перен. Бути заповненим кимось, чимось, заставленим і т. ін. чим-небудь у надзвичайно великій кількості. Робітники та біднота пухли з голоду, а в них [куркулів] комори ломилися від хліба (Руд., Вітер.., 1958, 12).

3. у що і без додатка, розм. Іти напролом, намагатися силою потрапити куди-небудь. Уже хтось грюкав кілком по запорах і ломився в ворота (Головко, II, 1957, 286).

◊ Ломи́тися у відчи́нені (відкри́ті) две́рі див. две́рі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 544.

Ломи́тися, млюся, мишся, гл.

1) = Ламатись. Щастя на коліні не ломиться. Ном. № 1711. Як не намочити обручі, то ломлються. Н. Вол. у.

2) Пробиваться сквозь лѣсъ, тростникъ. Слуха — ломиться щось, ломиться байрачком. Сим. 217. Гойдається де небудь поверх очерету гайок. Отто вже Мина начухрав там всячини і так з гіллям і листом і ломиться. Сим. 200.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 376.