ЛОМ1, а, ч. Товстий загострений з одного кінця металевий стрижень, яким ламають, розбивають що-небудь тверде. Робітники ломами й сокирами ламають стіну, вона незабаром падає (Л. Укр., II, 1951, 204); Чувся в темряві крізь галас і крики брязкіт ломів об залізо (Головко, І, 1957, 67).
ЛОМ2, у, ч.
1. Поламані або придатні лише для переробки предмети (переважно металеві). Долі одпечатувалися синіми квадратами місячні вікна, а на шибках у їх лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків, ніби хто понакидав туди срібного лому (Вас., І, 1959, 239); Ідея одержання мартенівської сталі., була викликана потребою переплавляти нагромаджуваний металевий лом (Наука.., 1, 1957, 8).
2. Сухе гілля, сучки дерев, що попа́дали на землю; сушняк, хмиз. Ой піду я в ліс по дрова, Назбираю лому (Нар. лірика, 1956, 295); Стрімкі дебрі, завалені від віків гниючим ломом (Фр., IV, 1950, 473).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 543.