ЛОВЕ́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до лове́ць. Ще сонечко не зараз мало сходити, а вже ловецьке товариство вирушило з табору (Фр., VI, 1951, 11); // Признач. для ловецтва. Володимир Мономах.. сам наглядав і за кіньми, і за ловецькими птахами (соколами), і за кухнею (Іст. СРСР, І, 1956, 54); Зліва чути звуки ловецьких сурм (Коч., П’єси, 1951, 129); // Власт. ловцеві. Почуття ловецького задоволення опанувало тепер його душу (Фр., IV, 1950, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 537.