ЛОБО́К¹, бка́, ч. Зменш.-пестл. до лоб. Котик її [дочку лисиці] — цок та в лобок, та в мішок, та й знову став грать (Укр.. казки, 1951, 45); — Тебе і в лобок варто поцілувати, — і він приложився своїми гарячими устами до її білого чола (Мирний, III, 1954, 251).

ЛОБО́К², бка́, ч., анат. Підвищення, горбик на місці зрощення передніх кісток таза.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 536.

Лобо́к, бка, м. Ум. отъ лоб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 373.