ЛОБА́НЧИК, а, ч., заст., розм. Золота монета, на якій зображено голову певної особи. Вивозив батько Дорохтея полуімперіали і чужоземні лобанчики.. на Азов, а звідти повертався з рибою (Стельмах, І, 1962, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 535.