ЛИ́ШКО, а, с. Зменш.-пестл. до лихо¹ 1. [Стеха:] Посипалося лишко на мене, бідну удову, як на ту чаєчку, що вивела діток на роздоріжжі!.. (Кроп., І, 1958, 446); — Ой, лишко!.. Я ж і забула за обід! — скрикнула мати і побігла до пекарні (Гр., II, 1963, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 505.

Ли́шко, ка, с. Ум. отъ лихо.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 367.