ЛИЧМА́Н, а́, ч.

1. заст. Металева прикраса, яку жінки носили на шиї.

2. діал. Пастух овець. Як череді без личмана, так козакам без гетьмана (Номис, 1864, № 752).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 502.

Личма́н, на, м.

1) Старшій пастухъ, чаще: старшій пастухъ овецъ. О. 1862. X. 45. Як череді без личмана, так козакам без гетьмана. Ном. № 752. Змалечку біля овець. Ось уже років з двадцять, як личманом.

2) Жетонъ, крупное металлическое украшеніе, носимое женщинами на шеѣ.

3) Оплеуха. Дав му личмана. Вх. Зн. 33.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 366.

личма́н —

1) народна назва стар­шого вівчаря або взагалі старшого пастуха. Як череді без личмана, так козакам без гетьмана (М. Номис);

2) старовинна жіноча металева прикраса, яку носили на шиї.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 337.