ЛИЦЮВА́ТИ¹, ю́ю, ю́єш, недок., перех. Перешивати, роблячи спідній бік лицьовим; перелицьовувати. Сім раз відріза́ли — довга, сім раз лицювали — нова (Укр.. присл.., 1955, 318).

ЛИЦЮВА́ТИ², ю́є, недок., неперех., діал. Личити. Її рум’яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до тої жалоби (Фр., III, 1950, 414); Туга за минулим і старим не лицює молоді (У. Кравч., Вибр., 1958, 261).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 501.

Лицюва́ти, цюю, єш, гл.

1) Перелицовывать. Сім раз відрізали — довга, сім раз лицювали — нова. Ном. № 11139.

2) = Личити. Тобі тото́ не лицює. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 365.