Про УКРЛІТ.ORG

лицемірний

ЛИЦЕМІ́РНИЙ, а, е. Який лицемірить, здатний лицемірити. — Колись і мене [піп] назвав антихристом. — Невже антихристом?.. — сказав лицемірний Денис, ще й перехрестився (Н.-Лев., IV, 1956, 154); // Сповнений лицемірства; нещирий. Люди плакали і кричали, а мені лицемірними здались і їхні жалі, і страх злочину (Коцюб., II, 1955, 365); На полірованих могильних плитах рябіли написи, за якими вгадувалися і справжня, непідробна туга, і лицемірні зітхання (Руд., Остання шабля, 1959, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 501.

вгору