ЛИ́ЦА́РСТВО, а, с., іст.
1. Збірн. до ли́цар 1, 2. Король Едвард не сподівавсь Шотландського повстання, Його лицарство розійшлось Уже на спочивання (Л. Укр., І, 1951, 358); На старих, бризками сивої піни окутаних Дніпрових порогах спочиває слава древнього козацького лицарства (Собко, Шлях.., 1948, 129).
2. Діяльність, поведінка і звички лицаря. Лицарські повинності гірше ярма, ти скинуть їх хочеш тепер, та дарма! У кров переходить лицарство! (Л. Укр., І, 1951, 440); Рано вмерла в Юрка сентиментальна дитяча уява про лицарство (Коз., Вибр., 1947, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 499.