Про УКРЛІТ.ORG

лис

ЛИС, а, ч.

1. Хижий ссавець родини собачих з цінним рудим або сріблястим хутром і з довгим пухнастим хвостом. З курника прибігла жінка.. — Чоловіче, .. Задушив нам курку лис! (Фр., XIII, 1954, 267); Вони зайшли на галявину, пориту лисячими норами, які вже подекуди пообвалювалися.. — Не водяться вже лиси. Змандрували, — сумно пояснив Тимко (Тют., Вир, 1964, 228); * У порівн. У вічі — як лис, а поза очі — як біс (Укр.. присл.., 1955, 154); // Самець лисиці. На галявину вискочили, граючись, лис з лисицею (Донч., II, 1956, 7); // Хутро цієї тварини. Мені шиють шубу на сибірському лисі з місцевого сукна (Рибак, Помилка.., 1940, 74).

∆ Поля́рний лис — те саме, що песе́ць. Це був полярний лис. Його ще звуть песцем (Трубл., Вовки.., 1949, 23).

∆ Ли́сом ви́тися коло кого — шукаючи прихильності, упадати біля кого-небудь. Червоний [піп] ступав тяжкою ходою, неначе ведмідь, блідий же вився лисом коло нього (Март., Тв., 1954, 205); Ли́сом підши́тий — хитрий, як лис. Лисом підшитий, псом підбитий (Номис, 1864, № 3050).

2. перен. Про хитру, лукаву людину. Завідуючий був старий лис, з медом на вустах, якого, проте, радили мені стерегтися (Вас., Незібр. тв., 1941, 185); В серці її все аж кипіло від гніву. В таку мить цей старий лис.. тікає від роботи! (Собко, Срібний корабель, 1961, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 489.

Лис, са, м.

1) Лисица. У вічі як лис, а за очі як біс. Ном. № 13560. Продав пса за лиса. Ном. № 3086. Старого лиса тяжко зловити. Ном. № 5791. Як лис хвостом виляє. Лисом підшитий. Хитрый и льстивый.

2) мн. Лиси. Лисій мѣхъ, шуба. Ми в кожусі, та при своїм дусі, а в лисях та в мислях. Ном. № 1613. Ум. Лисок.

Лис, лисий, а, е.

1) Лысый, плѣшивый. Лис, сиз, кутернога: як удасться що доброго, — велика ласка пана Бот. Ном. № 8546. Лисий лисого здалека бачить. Ном. № 7964.

2) — гора́. Гора, непокрытая растительностью, — обыкновенно считается притономъ вѣдьмъ.

3) — дя́дько. Чортъ, домовой.

4) — кінь, віл и пр. Имѣющій бѣлое пятно на лбу. Знаються, як лисі коні. Ном. № 9481.

5) — хвіст. Раст. Пѣтушій гребень, Ononis.

6) — яйця. Раст. Satyrion.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 360 - 361.

лис (зменшене — лисо́к) — хи­жий ссавець родини собачих з цін­ним рудим або сріблястим хутром і з довгим пухнастим хвостом; також хутро цього звіра; символ хитрощів, спритності, улесливості (звідси хитрий, як лис, лисом під­шитий; див. також казку І. Франка «Лис Микита»), підступності, ли­цемірства, зловмисності, тому ка­жуть: «Занадився лис у курник, то всі кури повиносить», «Лис краде, поле бачить», «Лисяча хитрість, заяче серце», пожадливості, нена­ситності й жорстокості («Лис може втратити зуби, але не апетит», «Лис старіє, але не добріє»); добре хутро лиса також стало основою для паремій: «Лиса за кожух б’ють», «З лиса лиш кожух доб­рий»; лисяче брехання чи виття завжди віщує лихо (про це читає­мо у «Слові о полку Ігоревім»); ра­зом з тим, якщо лис перебіжить дорогу — на щастя. У вічі як лис, а за очі як біс (М. Номис); Продай пса за лиса (М. Номис); Старого лиса тяжко зловити (М. Номис); фразеологізми: ли́сом ви́тися — шукаючи прихильності, упадати біля кого-небудь; ли́сом підши́­тий — хитрий і улесливий.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 334.

вгору