ЛИПЧИ́ЦЯ, і, ж., діал. Підмаренник. Олександра нарвала липчиці і знебачки кинула її Іванові на голову (Коцюб., І, 1955, 59); * У порівн. Ув’язавсь до мене, як липчиця (Барв., Опов.., 1902, 246).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 489.

Ли́пчиця, ці, ж. Раст. = Лепчиця. Ув’язавсь до мене, як липчиця. Г. Барв. 246.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 360.