ЛИ́ПКА, и, ж.

1. Зменш. до ли́па 1. Скілько тут Сокири не бряжчали, Ні дубчика, ні липки не стяли (Греб., І, 1957, 62); По алеї із молодих липок.. їхав зелений ридван (Панч, Гомон. Україна, 1954, 39).

2. діал. Таволга. Квітнули величезні степові рум’янки, червоно-бузковий шпадник.., запашна липка (Тулуб, Людолови, І, 1957, 51).

◊ Обдира́ти (обде́рти, облу́плювати, облупи́ти і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) ли́пку: а) грабувати, забираючи все дочиста. Не раз подорожніх багатих панів, Як липку сиру, обдирали [гайдамаки] (Бор., Тв., 1957, 71); — Добре! — провадять усі в один голос. — Як липку облупимо [голову] … та й писаря завряд [заодно] (Мирний, І, 1949, 293); б) брати, стягати дуже велику плату (податок, викуп і т. ін.). — Злигались удвох [пан і прикажчик], доки воля вийде, обібрати нас, як липку. Собаки! — і Василь зо зла плюнув (Мирний, IV, 1955, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 488.

Ли́пка, ки, ж.

1) Ум. отъ липа. Ой у полі горина, стоїть липка зелена, ой на тій липці… три птахове співають. Чуб. V. 223.

2) Липовая кора, лубъ? А моя хата липками шита. Чуб. V. 412.

3) Раст. Spiraea Filipendula. ЗЮЗО. І. 170.

4) = Липці. Для сниманія вишень — очеретяна липка. О. 1861. V. 36.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 360.