ЛИНО́ВИЩЕ, а, с. Скинутий під час линяння верхній покрив деяких живих істот (про шкіру змії, зовнішній панцир рака і т. ін.). На старих очеретинах гойдались покинуті гнізда, по рудих, аж червоних, ослизлих од туману купинах валялись пір’я й гадючі линовища (Коцюб., І, 1955, 361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 486.

Лино́вище, ща, с.

1) Сброшенная вылинявшей змѣей старая кожа. Як нападе кого лихоманка, то треба повісити на шнурочку на шию гадюче линовище. Кобел. у.

2) Кожура рака, потерянная при линяніи. Мнж. 185.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 359.

лино́вище — скинутий під час линяння верхній покрив деяких живих істот, зокрема змії; за по­вір’ям, добре носити шнурок із нього на шиї, коли нападає лихо­манка; линовище взагалі зцілює від хвороби, зокрема від пропасниці.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 333.