ЛИМА́Н, у, ч. Затока з морською водою в гирлі річки або озеро поблизу моря, іноді багате на грязі з лікувальними властивостями. Дністро вливався в закруглений лиман, неначе вилазив з зелених густих очеретів (Н.-Лев., II, 1956, 219); Грязі бердянського лиману — особливий дар природи. Вони містять у собі дуже цінні лікувальні речовини (Рад. Укр., 14.Х 1965, 4); * Образно. Твої сині очі — лимани — Ясніють у щирім привіті (Нагн., Зустрічі.., 1955, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 485.

Лима́н, ну, м.

1) Лиманъ, расширенное устье рѣки. Чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє. Сине море звірюкою то стогне, то виє. Шевч. 49. Чорним морем далеко гуляли… На лиман-ріку іспадали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли. Дума.

2) Большое и глубоководное озеро, незаросшее камышемъ. Браун. у.

3) Раст. Ranunculus acris. ЗЮЗО. І. 133.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 359.