ЛИ́ЖНИК, а, ч. Той, хто ходить на лижах або займається лижним спортом. — Тарасе Демидовичу! Та ви ж — справжній лижник! (Збан., Малин. дзвін, 1958, 302); Низка лижників з’явилася з-за лісу. Вони швидко котилися з гори (Собко, Стадіон, 1954, 287); // Боєць, засобом пересування якого є лижі. Лижники захопили станцію і перерізали єдину дорогу для відступу Торопецькій групі, яка хотіла прорватися на південь (Тют., Вир, 1964, 502).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 483.