ЛИГНУТИ¹ ну́, не́ш, док., перех., вульг. Однокр. до лига́ти². І сонце злізло височенько, Уже час сьомий ранку був; Уже закушовав [закушував] смачненько, Хто добре пінної лигнув (Котл., І, 1952, 209); Там на диво бенкет розпочався. Вихиляють до дна Повні кухлі вина.. Всяк лигнув до пуття (Граб., І, 1959, 296).

ЛИГНУ́ТИ², ну́, не́ш, док., перех., вульг. Ударити. Чіпка, як почув про діло — мов хто його обухом лигнув по голові (Мирний, II, 1954, 571); Хтось лигнув його [Андрія] так, що він зарився у пісок (Тют., Вир, 1964, 412).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 483.

Лигну́ти, гну́, не́ш, гл.

1) См. Лягати 2.

2) Ударить, хватить. Ларченка як хто по потилиці лигнув. Мир. ХРВ. 263.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 357.