ЛЕСТИ́ВИЙ, а, е. Схильний до лестощів; // Сповнений лестощів. Як кого одурять похвальбою або лестивою річчю, то люди й кажуть: "Упустив рака з рота" (Стор., І, 1957, 29); Микошинський ласував не так тютюном, як лестивими догодами полковника (Ле, Україна, 1940, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 478.

Лести́вий, а, е. Льстивый. Потребить Господь лестивих і уста заціпить хитрим. К. Псалт. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 356.