ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ, а, е. Який багато лепече; говіркий. Давненько та лепетлива Мелася Чубатка по тім березі [живе] (Вовчок, VI, 1956, 334); Дух йому перехопило й мову заціпило, наш речник та балаклій [балакун], ставши аж ніяк не лепетливим, міг тільки пробекати: Е-е-е… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 469); * Образно. Сніг лежав уже по самих ярках та затінках, а то скрізь позбігав лепетливими дзюркотливими струмками (Гр., II, 1963, 477).

◊ Лепетли́вий на язи́к — балакун. — Не казала, бо Зануда на язик лепетливий, а ми люди убогі: боїмось поговору (Н.-Лев., III, 1956, 332).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 477.