ЛЕМЕНТІ́ТИ, нчу́, нти́ш, недок., рідко. Те саме, що лементува́ти 1. Вхопилася [Одарка] за батька, щось лементіла, плачучи й сміючись (Ле, Ю. Кудря, 1956, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 475.

Лементі́ти, чу, тиш, гл. Кричать, громко говорить. Жінки лементіли біля корчми, аби дав жид без грошей горілки. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 354.