ЛЕ́КЦІЯ, ї, ж. 1. Усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі. Вчора увечері Стражеско показував мене студентам і читав їм лекцію. З неї я зрозумів, що мені ліпше тепер, ніж було (Коцюб., III, 1956, 445); Тоня Турбай одержує відпустку на десять днів слухати лекції і складати екзамени зимової сесії (Собко, Матв. затока, 1962, 294); // Публічне читання на певну тему. [Ромодан:] Чули, товаришу Овчаренко? Доведеться вам поїхати почитати лекції на селі (Корн., II, 1955, 313).
2. звичайно мн. Записи курсу з якого-небудь навчального предмета, публічних читань, складені лектором або слухачем. Під вікном стояв чималий стіл, на ньому були розкидані книжки та розтріпані зшитки університетських лекцій Настиного брата (Л. Укр., III, 1952, 582).
3. заст. Заняття у початковій або середній школі, звичайно приватне. До 1892 року я, потай од жандармів, займався приватними лекціями (Коцюб., III, 1956, 281); // Зміст шкільного завдання. Він пригадував давні розмови та слова свого вчителя Хоцінського, як от школяр пригадує вивчену лекцію (Н.-Лев., І, 1956, 166).
◊ Слу́хати (вислу́хувати) ле́кції (ле́кцію) — слухати повчання; Чита́ти ле́кції (ле́кцію) кому — повчати кого-небудь. [Син:] Ви мені, батьку, лекцій не читайте (Довж., І, 1958, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 474.