ЛЕ́ЙБИК, а, ч., діал.

1. Чоловічий верхній одяг (звичайно без рукавів). Він був у довгому лейбику до колін, в хромових чоботях (Кучер, Трудна любов, 1960, 158); // Частина чоловічого костюма; жилет. З’явився відомий на весь город ефенді Мустафа, у чорній візитці, рябому лейбику (Коцюб., II, 1955, 136); Іван.. розглядає Сидора Пазюка: висока бараняча кучма, гуня навпашки, під нею гаптований лейбик (Кол., Терен.., 1959, 147).

2. Жіночий верхній одяг. Жінка висмикнула вати з свого старого лейбика й дала Дрімайлові (Н.-Лев., IV, 1956, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 471.

Ле́йбик, ка, м.

1) Родъ жилета у лемковъ. Гол. Од. 75.

2) Родъ женской верхней теплой одежды на ватѣ. Рк. Левиц.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 353.

ле́йбик —

1) старовинний чоло­вічий верхній одяг (звичайно без рукавів); також жилет;

2) рід ста­ровинного жіночого верхнього одягу на ваті.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 331.