ЛЕДЬ.

1. присл. Те саме, що ле́две 1-3. Оксані подих перехопило. Ледь стримуючи хвилювання, вона здвигнула плечима (Головко, І. 1957, 114); Парубок наче недбалою ходою підходить до Марти і Фесюкового Гната, ледь витискує з себе "добривечір" і прямує далі (Стельмах, II, 1962, 340); Від Дніпра ледь повівав теплий низовий вітер (Скл., Святослав, 1959, 7); [Порфирій:] А грдочків скільки? [Ів.Товстоліс:] Ну, небагато. Ледь за сорок (Коч., II, 1956, 279).

2. у знач. спол. Те саме, що ле́две 5. Ледь облетів з нього [жита] ніжно-золотий пил цвітіння, і колос уже тужавіє й дзвенить налитим зерном, похитуючись на гнучкому стеблі (Мик., II, 1957, 396).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 468.