ЛЕ́ДВЕ.

1. присл. З великими зусиллями, з трудом; насилу (у 1 знач.). А із Криму чоловік Ледве ноги доволік. Воли поздихали, Вози поламались (Шевч., II, 1953, 120); Він, ледве стримуючи хвилювання, бачив удалині милий образ дівчини (Стельмах, На.. землі, 1949, 545); Терентій ледве тримався на ногах (Довж., І, 1958, 445).

2. присл. Майже непомітно або нечутно; слабо. Череп’яний каганчик.. ледве блимав у темному кутку своєю сизою горошиною на кінці гнота (Мирний, IV, 1955, 286); — Сідайте, дочки,— ледве шелестіли старі Демидові вуста (Довж., І, 1958, 313); Скривавленого, ледве живого, стягли Цигулю після мордування з ослона (Головко, II, 1957, 358).

3. присл. Зовсім недавно, тільки що. — Та не слухала я її, бо вона молода, ледве шістнадцять минуло (Л. Укр., III, 1952, 470); На смерть засуджено троє. Всі молоді, ледве почали жити (Коцюб., II, 1955, 219); А на ранок Давид підвівся ледве розвиднілось і зразу ж зібрався йти (Головко, II, 1957, 181).

4. у знач. част. Навряд. У цій корчмі ледві [ледве] є пиво? (Сл. Гр.); Стаття Франка незвичайно подобалась мені.. Так ясно, просто і дотепно ледве чи хто потрапив би у нас вивести тоту гнилятину на чисту воду (Коцюб., III, 1956, 278).

Ле́две не — трохи не; мало не, майже. Брязнуло — наче стріла за стрілою пролетіла, ледве його не скинуло з місця (Вовчок, І, 1955, 328); Вже не міг би він тепер повірити в жодне лихе слово про неї, про її легковажну щедрість у почуттях, про здатність її закохуватись ледве не в кожного стрічного (Гончар, Тронка, 1963,105); Ледве дихати див. дихати.

5. у знач. спол. Уживається для приєднання підрядних речень часу; близький за значенням до як тільки, тільки-но, лише тільки. Ледве Тарасові минуло 9 літ, як умерла мати (Мирний, V, 1955, 309); Ледве хтось поставив грубку, як уже знов стало славно (Л. Укр., V, 1956, 387); Ледве Валя закінчила перев’язувати Миронові ноги, дві баби скромно зайшли в хату (Коп., Лейтенанти, 1947, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 468.

Ле́две, ле́дві, ле́дво, нар.

1) Едва, чуть, лишь только. Держались ледве на ногах. Котл. Ен. V. 16. Ледве-ледве дише. Шевч. 67. Ледві додому прийшов. Чуб. І. 201. Та напила м ся, ледво стою. Чуб. V. 681. Ледві ми ввійшли, він почті сміятись. МВ. 137.

2) Едва-ли, врядъ-ли. У цій корчмі ледві є пиво? Камен. у. Сьогодня ледві прийде, бо свято. Камен. у. Ледво є він дома. Камен. у. Ледво тямите ви діда, бо були сте малі ще. Камен. у. Ле́дві(о)-не-ле́дві(о). Едва, едва, съ трудомъ. Так упивсь на тій оказії, що ледво-не-ледво додому дійшов. Камен. у. Я ледві-не-ледві забрав, — такі великі. ЗОЮР. І. 229.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 352.