ЛЕДАЦЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл. Збільш. до ле́дар. — Так і нишпорить, погань, щоб хоч годину ту захарлати,— ледацюга! — лаялась Параска (Мирний, IV, 1955, 92); Здоровило з білим, як сметана, чубом, .. цей ледацюга мав протодияконський бас і ніжну душу (Мик., II, 1957, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 466.