ЛЕДАРЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл. Збільш. до ле́дар. В розпалі чого тільки не наговорить жінка. Ледарюгою Остапа назвала (Горд., II, 1959, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 466.