ЛЕ́ДАР, я, ч. Людина, яка не любить працювати; ледачий. Ледар день гуляє, три— слабий, а на п’ятий — вихідний (Укр.. присл.., 1955, 391); Ледар нічого не робить, лише цілими днями волочиться по затінках, пакостить людям, намовляє молодших до лиходійства (Ков., Світ.., 1960, 121); * Образно. Бджола дасть мед. А ледар-джміль нічого — Ні меду, ні доробку будь-якого (Дмит., В обіймах сонця, 1958,147); // ч. і ж. Уживається як лайливе слово. Може, сподіваєшся якого ледаря до себе? — крикнув Клим з порога (Н.-Лев., III, 1956, 358); У якогось козака покрала дівка, якась ледар, моркву (Барв., Опов.., 1902, 227).

◊ Ле́даря ко́рчити — ледарювати. Умовляла-умовляла [дівчина] і вмовила: дав слово — перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботу (Ковінька, Кутя.., 1960, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 466.

ле́дар = леда́що (ж. ле́дарка = ле­дащи́ця; зневажливі — ледарю́га, ледацю́га) — людина, яка не лю­бить працювати; ледачий; ужи­ваються також як лайливі слова. Ледар день гуляє, три — слабий, а на п’ятий — вихідний (прислів’я); Ледацюга, ледацюга, ледачого й батька (М. Маркевич); Весною Муха-ледащиця майнула у садок на ряст, на квіти подивиться (Л. Глібов); фразеологізми: ле́даря ко́рчи­ти — ледарювати; леда́що но́сить кого — про чиєсь непотрібне хо­діння, вештання; пусти́тися в леда́що — стати безпутною люди­ною. Через їх [нерозумних батьків] синки в ледащо пустилися, пішли в нінащо (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 331.