ЛЕ́ДА, присл., діал., рідко. Тільки, тільки-но. [Д. Жуан:] З нагірного шпиля людині видко простори вільні, та вона сама прикована до площинки малої, бо леда крок — і зірветься в безодню (Л. Укр., III, 1952, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 466.

Ле́да нескл. Всякій, кто-бы ни, что-бы ни (въ презрительномъ смыслѣ). леда-хто (леда-кого́, ледакому).. Всякій, первый попавшійся. ле́да-що (ле́да-чого́).. Всякій пустякъ, всякая бездѣлица. ле́да-як. Какъ-нибудь, лишь-бы какъ, плохо. Желех. Ле́да-біда. Негодяй, плохой человѣкъ. Шкода мене молодої, шкода мого стану, та як я ся леда-біді у руки достану. Гол. II. 779.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 351.