ЛЕГІТИМА́ЦІЯ, ї, ж., юр. Визнання чи підтвердження законності якого-небудь права або повноваження; // Документ, який підтверджує це право або повноваження. План був дуже нескладний: хутенько дістати від воєводи легітимацію перебування в Польщі та мандрувати до Варшави (Досв., Вибр., 1959, 97); Щоб у гори, де ліс сплавляють, пройти, треба було виправити легітимацію (Мур., Бук. повість, 1959, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 461.