ЛЕГІТИМАЦІ́ЙНИЙ, а, е, юр. Стос. до легітима№ції.

∆ Легітимаці́йна ка́рта, діал.— посвідка про особу. Вбув [Панько] великі чоботи, надяг кожух, а легітимаційну карту й карту до голосування запхав у пазуху (Март., Тв., 1954, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 461.