ЛЕГКОДУ́ХО. Присл. до легкоду́хий. Проклинав [Софрон] сам себе за те, як легкодухо попестився на звабну казку, що у цій клятій Америці золото на землі розкладено (Рибак, Час.., 1960, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 465.