ЛЕГЕ́СЕНЬКО. Присл. до леге́сенький. Сеє сказавши, не озираючись, пішла [Маруся] додому швидко, ступаючи так легесенько, неначе і землі не доторкається (Кв.-Осн., II, 1956, 78); Він легесенько взяв її за плечі (Фр., VII, 1951, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 461.