ЛЕГЕ́НЬКО. Присл. до леге́нький. Легенько вдягнувшись, Валерик швидко подався з дому (Збан., Старший брат, 1952, 9); Висока дівчина легенько перейшла двір і стала на рундуці (Вовчок, VI, 1956, 238); Вмить з-за стовбура почувся тихий сміх; хтось вдарив Гната легенько по плечах (Коцюб., І, 1955, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 461.