ЛЕВІАФА́Н, а, ч.

1. За біблійною легендою — величезне морське страховище або літаючий дракон. З тим самим видом він [цар на малюнку] левів полює, левіафанів ловить, б’є пташок і їде полем через людські трупи (Л. Укр., І, 1951, 252).

2. книжн. Те, що вражає своїми величезними розмірами або силою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 459.

Левіафа́н — за біблійною леген­дою, величезне морське страхови­ще або летючий дракон, змій; сим­вол усього надто великого й могут­нього, абсолютного в своїй силі та владі, що вселяє страх.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 331.